Маленькому принцу - 70 років. (Казка вперше вийщла друком 1943 року). Та у Маленького принца немає віку. "Я житиму на одній із зірок, я там сміятимусь, і коли ти подивишся вночі на небо, це буде так, наче всі зорі сміються. Ти матимеш зорі, що вміють сміятися! " І він сміється. Для тих, хто вміє його чути.
Якщо дитина не прочитає, скажімо, "Гаррі Поттера", вона навряд чи що втратить (не те, щоб я проти "Гаррі Поттера", проте чогось нового, особливого, необхідного для виховання душі там немає, а от зайвого наплетено чимало). А от якщо ніколи не прочитає "Маленького принца"... І що? Та, власне, нічого. Крім того, що це одна з тих книжок, яка здатна виховувати в людині - людину. А за тієї дійсності, яку ми маємо сьогодні, світ Маленького принца - взагалі ковток свіжого повітря.
Книжку давно розтягнули на цитати і заїздили їх. Та цитати від того, що їх розтиражували, зовсім не втрачають ані своєї глибини, ані мудрості. Це розум втрачає здатність їх усвідомити, людське вухо втрачає здатність їх чути, око - бачити. Але головного очима не побачиш. Чи не так, принце?
"Маленького принца" потрібно батькам прочитати з дитиною. І розділити з дитиною її сприйняття.
Підліткам - якщо не читали в дитинстві, якщо читали - теж. Неодмінно. Хоча б тому, що не знаю іншої книги, яка б краще пояснювала, що є кохання і що є дружба. Дорослим - щоб згадати забутий, забитий - затягнутий життєвим намулом - дитячий ясний погляд на світ, щоб згадати про зорі, щоб стерти пил "заїздженості" з отих самих цитат.
Щоб відчути, що у Маленького принца немає віку.
Щоб не бути баобабами.
